Mае сябры кальрабі

Оригінально опубліковано на Живу в Глобальному Світі. Будьласка коментуйте тут. Вважайте, що подкасти і скайпкасти можна слухати також лише на UkieTalks.com

Перепост з подкасту Вибране з української Бі-Бі-Сі. В епізоді зокрема радять частіше посміхатися і жартувати, щоб унебезпечитися від послаблення імунної системи. Я б додав, що потрібно також щось з усією цією депресією робити системно. Кому робити? Та нам, звичайним споживачам українських новин, принаймні.

Слухайте фрагмент у моєму журналі.

я тут с тремя голыми бабами и колбасой. у меня бритые ноги, пользуйтесь винус бриз!!!!
сну меня трахает!
у меня есть сиськи! я пьяный! и ти шина идержит!!!

я тут с тремя голыми бабами и колбасой. у меня бритые ноги, пользуйтесь винус бриз!!!!
сну меня трахает!
у меня есть сиськи! я пьяный!

Жадан висловився про Володарського:

Честь і слава піонерам культурного фронту, які показали комісії частину тіла, котрої вона так боїться. Хочеться вірити, що рано чи пізно на місці затримання художників-активістів під стінами ВРУ буде встановлено монумент борцям із цензурою та маразмом, де алегорична постать українського трударя буде класти болт на не менш алегоричну постать експерта з питань захисту суспільної моралі. Тож, як говорив класик, нам своє робить!
Тримайтеся, друзі.

Увлеклась польским. Как всегда, в своем духе: не выучив толком ни грамматики, ни лексики, решила вдруг переводить стихи. Прошу уточнить перевод (см. кат).
( Halina Poświatowska. Jesteś powietrzem  )

 

( Bolesław Leśmian. Mrok na schodach... )

2009. Саш і сяброўства

“Ня ўмею сябраваць. Не разумею сяброўства. Ад слова “друг” патыхае ненатуральнасцю…” – кажа мне Саш. А я згадваю іншую нашую размову, калі Сцяпан не падаў мне рукі. Не падаў і не падаў, мне столькі розных людзей не падавалі рукі, а потым выбачаліся і зноўку падавалі, што я перастаў пераймацца з-за нейкага аднаго няспраўджанага поціска. Саш заперажываў замест мяне і за мяне: “Гэта ж сур’ёзная знявага. Ты яму працягнуў руку, а ён сваю руку схаваў у кішэнь. Ён цябе зняважыў!” – “Не заганяйся, Саш! Сягоння ў Сцяпана кепскі настрой, заўтра настрой зменіцца, і ён першы падасць мне руку”. – “Ты не павінен больш з ім вітацца. Ты не мусіш яму дараваць такую знявагу. Ён жа табе абавязаны за ўсё, што ў яго ёсць. Ты яго ўладкоўваў на працы. Ты даваў яму зарабіць. Ты дапамог яму купіць кватэру. Ты яму дапамагаў?” – “Дапамагаў”. – “А ён схаваў руку ў кішэнь…” – “Саш, забудзся пра дурню…” – “Не магу, не разумею… Ты можаш разтлумачыць, чаму ён не падаў табе рукі?” – “Магу, але ты ўсё адно скажаш, што нас не разумеш”. – “Разтлумач так, каб я зразумеў!” – “Сцяпан паспрабаваў парушыць іерархію, якая склалася ў кнігавытворчых і кнігагандлёвых структурах. Ён паспрабаваў, але ў яго нічога не атрымалася. Ён раззлаваўся на мяне і на сябе. Праз пэўны час, ён асэнсуе памылкі, і нашы ўзаемаадносіны выправяцца…” Узаемаадносіны нашыя і сапраўды выправіліся, але Саш нас так і не зразумеў. Я з Сашам і сапраўды, калі быць дакладным у словах, не сябравалі і не дружылі, мы былі таварышамі.

special for nmoshina


Лондон. Англия. Июнь 2009
photo ©kilgor_trautt

Які класны гэты хлопчык-гітарыст http://www.youtube.com/watch?v=6CAJtu2nHLw :))) !!!

Не супакоюся, пакуль не знайду гэты фільм Crossroads.

17 лістапада # R-club # 18:00

Удзельнічаюць:

РАЗБИТАЕ СЭРЦА ПАЦАНА

Zatoczka

Гаротніца

Amaroka
ZnaRock
Cukierka

Друзья, запланированный на завтра (12.11) блюз-концерт отменяется!

Но будет традиционное в таких случаях CINEMA.

Затра, в четверг, в паб-клубе "Граффити"

"Человек с киноаппаратом"

Жанр - документальный фильм
Режиссёр - Дзига Вертов
Автор сценария - Дзига Вертов
Оператор - Михаил Кауфман
Длительность - 1 час 39 мин.
Страна - СССР
Год - 1929

Замысел ленты предполагал демонстрацию всех возможностей человека, вооруженного киноаппаратом. Человек с киноаппаратом находился в самом центре жизни, он вместе с ней дышит, слышит, ловит ритмы города и людей. Камера в руках человека не только средство фиксации жизни, а главный ее участник. Оператор Кауфман взбирался на самые высокие городские точки (например, на заводскую трубу) и ложился на железнодорожные рельсы. Ставил треногу с аппаратом посредине оживленных улиц и площадей. Неспешно двигался на автомобиле за пролеткой и мчался на пожарной машине. Его дотошный киноглаз бесстрастно наблюдает даже роды с той точки, с которой привыкли видеть сей процесс лишь врачи.

Поражает искусство монтажа. Калейдоскоп кадров, приводящий зрителя практически к эпилепсии. Практически все последующие режиссёры по части монтажа - всего лишь перепевы Вертова. Кадры, вызывающие у зрителя ассоциации: свадьба - рождение ребенка - похороны.

Со звуковой подложкой! Начало в 20:00. Вход свободный.

...До чего надоело, Господи Боже мой. Не поверишь, право, как на-до-е-ло.

 

Прачытаў на Свабодзе онлайн-канфэрэнцыяю з Бахарэвічам http://www.svaboda.org/discussion/1/105155.html

Цікавых пытаньняў яму не задалі, таму адказваў на розную глупоту. Асабліва пра эміграцыю. Пісьменьнік не бярэ ніякіх абавязальніцтваў: дзе жыць і пра што пісаць. Піша тое, пра што лічыць патрэбным. Жыве там, дзе яму лепш, дзе яму камфортна. Гэта нейкая бальшавіцкая пазыцыя: будзь інжынерам чалавечых душаў і куфэркам духоўнасьці і паспрабуй толькі ўхіліцца.

Па вялікаму рахунку, на грамадзтва сёньня большы ўплыў мае які-небудзь зорка-футбаліст. Але ягоныя фаны чамусьці толькі радуюцца, калі зорку купляе знакаміты замежны клюб.

З тым-сім я з Бахарэвічам нязгодны. Аабліва зь яго пазыцыяй, што літаратура павінна абавязкова прыдумляцца, а тое, што ідзе ад жыцьця - не літаратура.

Літаратура - гэта не чараўніцва словам. Дакладней, не толькі чараўніцтва. Літаратура - гэта таямніца, як каханьне. Ніхто ня ведае, як яна паўстае, куды зьнікае, чаму вабіць.

Літаратура - гэта працэс сутыкненьня чытача з тэкстам.

Сам па сабе тэкст - шумерская гліняная таблічка з закаручкамі. І толькі калі яго нехта прачытае, і калі тэкст адгукнецца ў душы, - тады і адбылася таямніца літаратуры. І не істотна, які гэта тэкст: прыдумка Бахарэвіча, жыцьцёвая праўда Казька, або запіс у блогу lionelliy.

Дрімуча комсомолка 70-х перед камерою розказувала, що при районах Києва утворили комісії, які розподілятимуть маски незаможним, багатодітним, інвалідам і пенсіонерам. По одній на кожного. На її хижому обличчі було написано, що якийсь пакет-другий масок вона на цьому ділі нагріє. Такий знайомий і милий серцю радянської людини дефіцит! Нарешті, думає вона, все стає на свої місця... Панічно перемикаю на НатГеоВайлд.

...Тут безперервно віють вітри. І мете люта поземка. Задирає вовну лисицям та козам. Але нарешті приходить весна. На вузький сірий берег виповзає чудовисько тонн на три зі смішним носом як обрубок слонячого. Цей звір так і називається – морський слон. А вже за кілька годин берег всіяний трохи меншими тушами – то самки морського слона, їх штук 20-30. Але наш слон рано смакує груповий секс. Ось із моря вилазить ще одне, не менше чудовисько. Вони стають один перед одним у грізні пози кабальєро і міряються велетенськими ротами. Червоні пащі на супротивника не діють. Тоді вони починають один одного люто кусати. І вже звірі спливають кров’ю. Нарешті один розвертається й вихляючи жирним задом повзе до води. Він прийде через рік. І, можливо, йому пощастить. А може, й ні.

А переможець, закривавлений герой-коханець, тим часом обнюхує своїм чутливим хоботом самок, визначаючи, котра готова спарюватися. Вмостившись зручно на дивані, я приготувалася дивитися порнуху. Проте їхній секс скінчився дуже швидко: це ж треба, а такі великі... Зате пестощі після сексу тривають, і тривають, і тривають. Ну, в людей не так... В людей самець уже хропів би. Він обнімає її, маленьку, своїм велетенським ластом і ніжно погладжує по попці. За двадцять днів він запліднить усіх. І всіх обдарує пестощами.

Згодом на той самий берег прибуде тисяч двадцять очкових самців-пінгвінів. Вони розбіжаться берегом кожен до своєї нори, яку за рік встигло засипати піском. І заходяться турботливо чепурити хатки. Бо інакше не бачити їм пари й не мати сексу та діток. Реготала: це так не схоже на людських самців. Заклопотані птахи носитимуть у нори гіллячки, стебла й чекатимуть. І ось одного ранку з морських хвиль вийде грудьми вперед розкішне стадо афродіт-пінгвіниць. Із них ще скочуються срібні краплі солоного моря, а їх уже гложе нетерплячка: афродіти роззявляють червоні пащі й видають горловий клекіт – кличуть свого. Пінгвінячі шлюби, хоч і не скріплені перед Богом, проте – навіки. Доки смерть не розлучить їх. На відміну від людських. Скріплених перед Богом. ...І ось чеберяє аж перекидається на пристрасний заклик втомлений побутом чеберяйчик. «Голова болить» тут не проканає. Та й що голова – стримувався рік! Щоб не відкладати в довгу шухляду, вони зразу ж і спарюються, а потім ідуть домів. Буває, що якийсь зальотний донжуан спробує вигнати нашого чеберяйчика з його домівки й відбити афродіту. Але чеберяйчик за своє гніздо готовий головою накласти. ...Закривавлений, він гордо йде до коханої, яка поволі втрачає талію.

...Ах ці дикі кози. З-під хвоста в неї теліпає голівкою ненароджений плід, а вона стрибає по камінчиках і пасеться. Що ж, вона – не афродіта. А козел зробив своє діло й поскакав. Да, її козел – не полум’яний комуніст. Мусить про себе турбуватися сама. І про дитинку. Ось вона спинилася, потужилася – і малюк шльопнувся об тверду землю. Він намагається встати. Ніжки не слухаються, не слухається голівка. Проте через годину він гасатиме разом із мамою і двоюрідними братиками та сестричками по твердих і непривітних горах. А там скоро й зима прийде. Літо тут коротке.

У небі, розкинувши триметрові крила, планерують кондори. Ці птахи спарюються раз на два роки і теж мають постійну подругу (друга). При всій імпозантності – не мачо, швидше – метросексуали: вони годинами перебирають і пестять своє розкішне пір’я... і годуються падаллю.

Протисояти фактам схоже я не в силах.
Напружений і збуджений, я ... не розслаблюся ніяк.
Не можу спати – моє ліжко у вогні.
Не торкайся мене, я справжній живий провід.

Психовбивця
Що таке?
фа фа фа фа фа фа фа фа фа фа краще
Утікай тікай тікай тікай тікай тікай тікай геть
О О О

Почнеш розмову, а завершити не в змозі.
Говориш стільки – все пусте.
Коли мені сказати нічого, мої вуста запечатані.
Сказав єдиножди, чого повторюватись?

Чим я займався уночі
Що уночі вона сказала
Що мої надії збулись
Я кинувся до слави
Я я я я я я я я я я я я
Ми пропащі і сліпі
Ненавиджу невихованих людей

Психовбивця
Що таке?
фа фа фа фа фа фа фа фа фа фа краще
Утікай тікай тікай тікай тікай тікай тікай геть
О О О

Гей гей гей га



© Talking Heads

Передайте йому знаєте шо від баби?!
Великий ХУ( читати далі )
це я до чого згадав...

скільки зараз агітаторам платять?

Мае партрэты сябра Вольгі Тарасевіч сёння змешчаны ў “Камсамольскай праўдзе”.
http://kp.by/daily/24391/569870/
Здаецца, гэта першая публікацыя маіх фотаздымкаў у перыядычным выданні.